Медсестри міської дитячої лікарні щодня віддають частинку своєї душі, аби допомагати дітям та їх матерям. Їхня робота часто залишається не оціненою, але вони не уявляють свого життя без цієї роботи.

Адже, що може бути важливіше за дитяче здоров'я?! 

Більшість загального обсягу роботи у медичних закладах лежить на їхніх тендітних плечах. Їм не страшні ні безсонні ночі, ні ризик інфікуватися. У їхніх серцях живуть співчуття та милосердя, адже вони небайдужі до страждань маленьких пацієнтів.

"Приємно бачити щирі ласкаві дитячі очі"
До речі, Генеральна асамблея охорони здоров’я прийняла рішення оголосити 2020 рік Міжнародним роком працівників сестринських та акушерських служб. Україна підтримала ініціативу Всесвітньої організації охорони здоров’я. У зв’язку з цим Міністерство охорони здоров’я України оголосило 2020-ий Роком медсестринства в Україні.  У КНП "Тернопільська міська комунальна дитяча лікарня" працює 412 медичних сестер. Вони присвячують свої життя допомозі матерям та дітям, здійснюють щеплення, асистують лікарям у проведенні найскладніших операцій, надають екстрену медичну допомогу, виконують великий спектр маніпуляцій та процедур, дають медичні рекомендації і не тільки, зауважує заступник директора з медсестринства Галина Юрик.

– Усі медичні сестри лікувального закладу є дуже чуйними, щирими та ласкавими, адже вони працюють з найціннішим скарбом нашого життя – дітками. Коли малеча хворіє, дуже важливо знайти правильний підхід, зняти напругу у батьків. Це так приємно бачити щирі, добрі та лагідні дитячі оченята, які довірилися нам. І заради них хочеться робити все можливе і неможливе, – ділиться пані Галина. 

З нагоди професійного свята ми зібрали кілька життєвих історії тернопільських медсестер. Усі вони – з різних відділень, але їх об’єднує любов до своєї роботи та бажання допомагати іншим. Безумовно, це лише поодинокі історії. І в одному тексті не втиснути розповіді про всіх. Але, без сумніву, кожна медична сестра заслуговує на подяку за свою нелегку працю. 

Працює у лікарні з дня її відкиття – Марія Жук

Є люди, які живуть, марять своє професією попри всі труднощі, з якими доводиться зустрічатися. Пані Марія Жук – старша медична сестра інфекційного діагностичного відділення. Вона працює у дитячій лікарні понад 40 років, з першого дня її відкриття. На посаді старшої медсестри відділення – уже 34 роки.  – Мені було 18-ть, тоді я прийшла на роботу у дитяче соматичне відділення. Потім пішла у декретну відпустку, а вже у 89-му році відкрили інфекційне відділення на базі дитячої лікарні. Відтоді і донині я працюю тут. Колектив у нас дуже гарний, дружний, професійний. Знаєте, за роки роботи різне траплялося, було важко, а деколи і дуже важко. Але бажання звільнитися ніколи не виникало. Навіть не уявляю себе без нашого відділення, – зізнається пані Марія.
За роки медсестринства Марія Жук завоювала авторитет у колег. Її шанують та прислухаються. Зараз вона виконує більш адміністративну роботу. Але і медичну справу не забуває, бо як можна когось навчити, якщо сам того не знаєш?  Сумно те, що праця медсестер, як і загалом усіх медиків, навіть лікарів, не дуже шанується. Низькі зарплати, за які вони змушені виживати. Пані Марія мріє, що колись її колеги матимуть гідну оплату праці.  – Мені вже недовго залишилося працювати. А от молодші, хочу, щоб вони відчували, що їхню роботу цінують, – каже вона. Та навіть незважаючи на мізерні зарплати, усі вони продовжують щодня виконувати свої обов’язки та рятувати життя, бо інакше просто не можуть.  – Важко емоційно дивитися на дитячі страждання, бувають різні пацієнти. Коли з гематології привозять – неможливо спокійно пропускати крізь себе. Ті, хто не мають в серці доброти чи милосердя, тут працювати не зможуть, – говорить медсестра.

Поза роботою пані Марія знаходить розраду у родині. Донька вже доросла. У Марії Жук вже і онучок є, але під час карантину вони дуже рідко бачаться. Тож жінка мріє, аби ця небезпека швидше минула, усі повернулися до звичного ритму життя, а вона змогла б знову бачитися зі своїми рідними.

"Дуже незручно працювати у костюмах", – Тетяна Пупко
Медична сестра Тетяна Пупко 16-ий рік поспіль працює в інфекційному відділенні. За цей час багато чого змінилося, особливо зараз, під час пандемії наше життя перевернулося з ніг на голову.  – Зі страхом, ризиком йдемо на роботу. Адже чи не в кожної вдома – діти, рідні, яких не хочеться наражати на небезпеку. Але тоді вмикаєш здоровий глузд, бо знаєш, що ти мусиш виконувати роботу, допомагати іншим. Дякувати за те, що лікарня забезпечила нам гарний захист, костюми, респіратори, усі необхідні засоби. Є чіткий план, розроблені алгоритми, як діяти, – розповідає пані Тетяна. – У кожному боксі є червона, зелена зони, де ми знімаємо всі костюми, дезінфікуємо їх, себе та сумлінно виконуємо всі процедури, адже кожна з нас усвідомлює, що від персональної відповідності залежить здоров'я колег, наших рідних, усіх, хто нас оточує.
Звісно, працювати у костюмах непросто, дуже спекотно, дихати важко, у кількох парах рукавичок складно виконувати маніпуляції. Тоді на допомогу приходять колеги, які завжди підтримають. За це пані Тетяна дуже вдячна кожній медсестрі.  Звичка усе обробляти, стерилізувати приросла і в повсякденному житті. Удома теж доводиться дезінфікувати поверхні, килимки, часто мити руки. – Чесно кажучи, надмірна стерильність лякає. Якщо ми будемо надто стерильні, то просто не виживемо в цьому світі. Зараз треба перетерпіти, дослухатися до медиків, не панікувати та довіряти інформації з надійних джерел, і все в нас буде гаразд, – каже медична сестра.
Вона вітає всі колег з професійним святом. Дякує усім людям за доброту та допомогу, а той, хто критикує – може спробувати день попрацювати у захисному костюмі. І тоді це бажання, впевнена, швидко відпаде.

"Хвороби молодшають, бережімося", – Світлана Філіпчак
Завдяки збільшенню фармацевтичних засобів, нині лікувати алергію стає легше, та й ускладнень менше. Найважче, каже медсестра, часом знайти мову з батьками, пояснити, чому так важливо прислухатися до думки лікарів, а не черпати інформацію з форумів у інтернеті.  Але це робочі моменти, які швидко стираються з пам'яті. Коли дітки одужують, це в рази приємніше. То окрилює, каже пані Світлана. 

"Дитячі смерті неможливо забути", – Оксана Якимів
Робота у кожному відділення є надзвичайно важливою та потребує великих фізичних та емоційних ресурсів. Оксана Якимів 25 років працює у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, 15 із них – на посаді старшої медсестри. Більшість пацієнтів мають різноманітні ускладнення, тут головне – швидко та правильно діяти. Адже це може вартувати життя. А дитячі смерті, каже медична сестра, забути неможливо. – Пам'ятаю, як на другому у житті чергуванні померли двоє діток, для мене це була катастрофа, але змирилася з тим, що деколи ми не можемо допомогти, хоча і робимо все для того необхідне. Зараз, на щастя, діти помирають дуже рідко. Технічний прогрес, розвиток медицини, наявність препаратів – усе це вплинуло позитивно. Зізнаюся, що з роками стала ще більш чутливішою до людського болю та страждань. Коли стається щось трагічне – ми плачемо, усі плачемо, але так, щоб ніхто не бачив, – каже вона. 
Емоційно робота не є легкою, але залишається улюбленою. Звісно, хочеться, щоб про медиків згадували не тільки в період епідемій, каже медсестра. – Дякуємо за ті умови праці, які нам покращують у лікарні, щирим людям, які просто кажуть: "Дякую". Тоді крила виростають і хочеться сіяти ще більше доброти у цьому світі, – говорить пані Оксана.