Ставлення до самотестування на ВІЛ було таким:

• 81% опитаних взяв би тест, якби його запропонували безкоштовно;
• 83% хотіли б отримати ще й тест для свого партнера;
• 72% готові пройти тестування разом із партнером;
• 50% не готові витрачати гроші на придбання набору для самотестування;
• 25% вважають, що набори для самотестування мають надавати безкоштовно.

Основними причинами відмови від тестування на ВІЛ серед опитаних були:

• страх дізнатися про свій ВІЛ-позитивний статус;
• страх розголошення ВІЛ-статусу у випадку позитивного результату;
• страх розголошення факту належності до ЧСЧ (особливо для людей старшого віку, публічних та тих, хто у шлюбі);
• страх стигматизації та дискримінації через належність до ЧСЧ;
• сприйняття власної поведінки як безпечної, помилкові уявлення про ризикованість власних практик;
• небажання партнера проходити тестування;
• дефіцит знань про ВІЛ, впевненість у своїй віддаленості від цього;
• байдуже ставлення до здоров’я.

Результати дослідження вказують, що послуга із самотестування на ВІЛ може бути корисною для наступних груп ЧСЧ:

• старшого віку, які не є клієнтами НУО;
• підлітків;
• закритих щодо своїх сексуальних практик, які не належать до спільноти з обмеженою мобільністю;
• тих, хто має складнощі з доступом до ВІЛ-послуг у зв’язку з місцем проживання;
• тих, хто не має можливості відвідати заклад, що надає послуги з тестування;
• тих, хто тестуються часто;
• добре знайомих з процедурою тестування швидкими тестами;
• тих, хто виїжджає за кордон на тривалий час;
• задіяних у наданні секс-послуг.

Оскільки респонденти готові використовувати набори для самотестування на ВІЛ (зокрема зі своїми партнерами), проте не готові за них платити, рекомендовано розглянути можливість надання безкоштовних наборів для самотестування на ВІЛ на базі неурядових спільнот.