Методичні рекомендації

Лікувати постраждалих від насилля - етичний обов’язок працівників охорони здоров’я. Але потрібно докорінно змінити практику лікування тільки фізичних пошкоджень, що приводять до того, що постраждалі знову виявляються беззахистними перед насиллям, так як не відбувається потрібного втручання.

Завдання медиків- допомога постраждалим усвідомити, що жоден із них не заслуговує жорстокого поводження, ударів й образливого ставлення. Саме така тактика має стати основним методом нашого лікування.

Медичні працівники мають скоординувати свої зусилля з іншими соціальними організаціями, щоб найкращим чином допомагати жертвам насилля.

Праця лікаря не повинна обмежуватися оглядовою кімнатою чи лікарняною палатою. Медичні працівники користуються повагою в суспільстві, їхня думка має велику цінність, до них прислуховуються, медичні працівники є лідерами і зразками для наслідування. Лікарі використовують свої позиції лідерства й всезагальної поваги, вступаючи в громадські організації і борячись за покращення законів й за відносини, повні поваги без жорстокості і насилля.

Звичайно органам охорони здоров’я прийдеться пройти чималий шлях в боротьбі з насиллям в сім’ї, поскільки:

• тільки в 1 із 25 випадків побиття жінок їх партнерами установлюється факт насилля в сім’ї;
• від 22 до 35 % жінок, що звертаються у відділення "швидкої допомоги" - це жінки, які піддавались жорстокому поводженню;
• щороку насилля в сім’ї приводит до 100.000 дням госпіталізації, 30.000 звернень у відділення швидкої допомоги і 40.000 звернень до лікарів.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ - НАСИЛЛЯ В СІМ’Ї - ЦЕ ЗЛОЧИН, ПРО ЯКИЙ НЕ ПОВІДОМЛЯЮТЬ, НАСИЛЬНИК ЗАСТАВЛЯЄ ЖЕРТВУ МОВЧАТИ, ЩОБ ПРОДОЛЖУВАТИ НАСИЛЛЯ.

ЗАМОВЧУВАННЯ ПРО НАСИЛЛЯ В СІМ’Ї В СТІНАХ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ (як це відбувається):

• пацієнт не бажає або не може звернутись за медичною допомогою,
• пацієнт приховує інформацію,
• медичні працівники не вміють опитувати пацієнтів про причини насилля.

Стадії насилля з медичної точки зору.

Синдром насилля можна розглядати по ступеню зростання медичної складності й жорстокості. З медичної точки зору насилля являється синдромом регулярних фізичних пошкоджень і психологічної жорстокості, за якими слідом йдуть захворювання і емоційні проблеми, що виникають як наслідок регулярної ситуації насилля. Це, в свою чергу, може звести нанівець зусилля медичних и соціальних служб, так как жертви стараються попередити насилля, применьшуючи фізичний та емоційний ущерб, що виникає в результате жорстокого поводження. У випадках продовження насильницьких дій, і коли не відбувається відповідного втручання, постраждалі ризикують зіткнутися з серйозними психо-соціальними проблемами, включаючи спроби самогубства, психічні, алкогольні і наркотичні залежності.

Прогресування цього синдрома і його наслідків, що відбиваються на жертвах, виникає в результате насилля, пережитого пацієнтом, а також як наслідок бездіяльності тих організацій, в які він звертався за допомогою.

Перелік фізичних пошкоджень, симптомів і психологічних скарг, які, можливо, говорять про насилля:

1. Фізичні пошкодження.

Фізичні пошкодження і скарги, описані нижче, являються типовими для осіб, що піддавались насиллю (можуть бути присутні одна чи декілька фактичних ознак):

• контузії, рвані рани, гематоми, колоті рани, опіки, укуси, переломи (особливо носа и орбіти очей), а також вивихи и переломи запястя,
• скарги на болі при відсутності зовнішніх пошкоджень,
• сексуальне насилля,
• фізичні пошкодження під час вагітності, маткові кровотечі, загроза викидня, самовільний викидень,
• велика кількість фізичних пошкоджень, що знаходяться на різних стадіях виліковування,
• причини травм, які називає пацієнт, насправді не пояснює наявність такого типу фізичних пошкоджень,
• нічим не обгрунтована затримка у зверненні за медичною допомогою,
• неоднократні звернення у відділення "швидкої допомоги" в зв’язку з отриманими травмами.

При спробі розпізнати жорстокі стосунки чи підтвердити виниклу підозру важливо не тілько поставить діагноз и назначити лікування "свіжих" фізичних пошкоджень, але також проглянути медичну карту пацієнта, щоб вирішити, чи свідчать попередні симптоми и пошкодження про насилля в сім’ї.

При прогляданні медичної карточки пацієнта можна виявити, що він неодноразово звертався у відділення " швидкої допомоги" чи в інші медичні заклади. В медичних записах можуть зустрічатися розповіді про "нещасні" випадки, а також зауваження лікаря чи медсестри, що вказують на підозріле походження отриманих пошкоджень. В разі таких випадків важливо встановити джерело травми.

2. Захворювання.

Наступні симптоми, які часто виявляються у жертв насилля в сім’ї, можуть виникнути в результате як безпосередньо насилля, так і стресів, причиною яких являється довготривале жорстоке поводження:

• головні болі/мігрені,
• болі опірно-рухового апарату /болі в спині і шиї,
• хронічна втома,
• безсоння,
• болі в грудній клітці,
• гастроентеральні порушення (діарея, болі в животі, коліти, виразкова хвороба шлунку і 12 палої кишки),
• порушення харчування/ відсутність апетиту, підвищений апетит,
• хронічні болі в животі,
• депресія,
• тривожність.

Недивлячись на наявність фізичних симптомів у багатьох жертв насилля в сім’ї, медичні працівники часто не знаходять органічного захворювання й не можуть поставити конкретний діагноз. Дослідження показують, що жінкам і дітям, які піддавались насильницьким діям, часто назначают такі лікарські препарати як транквілізатори і знеболюючі, при цьому діагноз не ставиться і факт побиття залишається не виявленим. Коли це відбувається, пацієнти починають вірити, что вони насправді є хворими, раз вони потребують лікування й приймають ліки.

Невміння розпізнати причину цих симптомів може привести до того, що медичний працівник втрачає віру в успішне лікування. Відчувши відчай лікаря, пацієнти можуть припинити звертатися за допомогою в медичні заклади або почнуть приховувати причини поганого самопочуття і фізичних пошкоджень.

3. Ізоляція.

Якщо факт насилля в сім’ї не встановлюється й не проводиться відповідного втручання, багатьом жертвам приходиться пережити ланцюжок повторних і ведучих до відчаю спроб звернутися за допомогою. Таких "знаменитих" пацієнтів часто зустрічають із скептицизмом і назначають їм симптоматичне лікування анальгетиками чи малими дозами транквілізаторов. На жаль, не прикладається ніяких зусиль, щоб усунути ту проблему пацієнтів, яка лежить в основі їх поганого самопочуття.

Замість цього на таких "знаменитих "пацієнтів часто навішуються ярлики.

Найбільш поширені приклади того, як "ставлять клеймо" медичні працівники жертвам насилля в сімї:біль у всьому тілі - істеричка, іпохондрик, незріла особистість.

Пацієнтки, яких заклеймили подібним чином, стають скритними й агресивними, поскільки вони часто звертались за допомогою, але не отримали її.

Якщо ж тепер знову встановлюється факт насилля в сім’ї, то частіше він сприймається як проблема другорядна, а розлади психіки, виявлені до встановлення факта насилля, виходят на перший план. Таким чином, неуважне відношення з боку органів охорони здоров’я й громадських організацій, в які зверталась потерпілі, а також з поруч тривалою ситуацією насилля, можут поставити їх перед загрозою серйозних психо-соціальних проблем.

4. Серйозні психо-соціальні проблеми.

Якщо насилля продовжується протягом тривалого періоду, то в більшості випадків жорстокість зростає, а також росте відчудження і страх жертви. Все це, в поєднанні з відсутністю необхідного втручання і допомоги, приводить до зростання ризика появи таких психо-соціальних проблем як наркотична залежність, алкогольна залежність, суіцидальні думки /спроби самогубства, глибокая депресія.

Тепер у пацієнтів з’являється маса проблем, що потребують лікування, однак "коренева" ( основна) проблема - насилля в сім’ї, все ще може залишатись не виявленою.Тому необхідно продивитись попередні медичні записи і задавати пацієнтам запитання, які допоможуть виявити переживання ситуації насилля.

Медичний працівник повинен займатися лікуванням вище перечислених проблем, розглядаючи їх в світлі постійних насильницьких дій.

Наприклад: алкоголічці потрібно зробити детоксикацію, а далі направити в кризовий центр для жінок, що піддавались насиллю. Алкоголізм не з’явився як причина побиття й насилля, і не зникне й тоді, коли жінка буде тверезою.

Стає зрозумілим, що прогресуюча природа насилля в сім’ї і зростаючий по мірі того емоційний та фізичний ризик для жертви, подкреслює важливість виявлення жорстокості на ранній стадії її виникнення.

Жінка, яка регулярно отримує побої . має алкогольну й наркотичну залежність. Жінки, що піддавались сексуальному насиллю, і стали жертвами інцесту чи перенесли сексуальні домагання в дитинстві, чи ті жінки, що перенесли фізичне насилля з боку інших чоловіків, являються групою людей з підвищеним ризиком виникнення алкогольної й наркотичної залежності. По даним програм лікування таких пацієнток, 75-90% жінок, що мають алкогольну і наркотичну залежність, пережили сексуальне й фізичне насилля (а можливо, і одне і друге).

Насилля в сім’ї разом із потягом до алкоголю і наркотиків представляють унікальну дилему для жінки, що звертається за допомогою, так як зменьшують вірогідність отримання нею необхідного лікування. Жінки, що знаходяться в алкогольній і наркотичній залежності, й шукають захисту в кризових центрах, можуть отримати відмову, пов’язану із вживанням алкоголю та наркотиків. В палатах для жінок, що знаходяться на лікуванні від алкогольної й наркотичної залежності, не допускається присутність дітей, а працюючі там лікарі часто не відносять насилля до проблем, що потребують лікування. Також вони не хочуть піддавати небезпеці персонал та інших пацієнтів.

Жінки, які знаходяться в залежності від алкоголю і наркотиків, часто попадають в замкнуте коло постійного сп’яніння и насилля.

При втручанні та спробі допомогти жінці-алкоголічці, яка одночасно є жертвою насилля в сім’ї, необхідний двостронній підхід. Щоби захистити себе, такі жінки стараються тримати все в секреті, заперечувати наявність проблеми насилля чи зменьшувати її. Такий самообман приводить до того, що жінка втрачає здатність бачити свої проблеми і справитися з ними. Відповідно, рекомендується такий план лікування, який включає вирішення обидвох проблем. Взаємодія між організаціями, які надають такого роду допомогу, дають гарантію того, що проблеми пацієнток будуть вирішуватися відповідним чином. Важливо, щоб спеціалісти вирішили, яке саме лікування необхідне в кожному окремому випадку.

Вже почавши співпрацю, кризові центри для переживших насилля й медичні працівники, що займаються лікуванням алкогольної й наркотичної залежності сумісними зусиллями справляються з самими найважчими випадками.

У випадках, коли жінці, що має залежність до алкоголю і наркотиків, не дозволяється знаходитися в кризовому центрі до тих пір, поки вона повністю не позбавиться від залежності, вона може в період лікування відвідувати семінари й тренінги, що проводяться в центрі, а також групи підтримки. Таким чином, вона познайомиться з жінками, що побували в подібній ситуації, і які, можливо, зможуть їй допомогти.

З приводу консультацій по профілактиці насильства в сім’ї звертайтеся :

• КУТОР " Центр здоров’я " м. Тернопіль, вул. Гоголя 2, тел.15- 83
• Департамент сім’ї, молоді, фізичної культури і спорту ТОДА, тел 23 – 59 – 77.

Комунальна установа Тернопільської обласної ради
“Центр здоров’я”