Кожна дитина за будь - яких обставин повинна бути першою,
хто отримає захист і допомогу.

Конвенцію ООН про права дитини було одностайно прийнято Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року – рівно через 30 років після прийняття Декларації прав дитини та через 10 років після Міжнародного року дитини.

2 вересня 1990 року Конвенція набула чинності. Сьогодні її ратифікували 192 держави (з поміж 193 існуючих), серед яких однією з перших була Україна (ратифікована Постановою Верховної Ради № 789 -12 від 27.02.1991 року та набула чинності 27 вересня 1991 року.)

У Конвенції викладено, які дії та як саме повинні здійснювати держави, їх уряди неурядові організації, засоби масової інформації та приватні особи для забезпечення дотримання прав людини по відношенню до кожної дитини.

Передісторією Конвенції стала декларація прав дитини, ухвалена всіма 78 членами асамблеї ООН у формі резолюції.

Декларація 1959 року включає 10 принципів, які можна викласти так:

1. Кожна дитина користується правами, проголошеними цією Декларацією без будь –яких форм дискримінації.
2. Дитина повинна користуватись особливим захистом і мати можливість для нормального здорового розвитку в умовах свободи і гідності.
3. Дитина з моменту народження набуває ім’я і національність.
4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення, включаючи адекватний до та післяпологовий догляд разом із матір’ю, дитина повинна мати право на нормальне харчування, житло, творчі та медичні послуги.
5. Дитина повинна там, де можливо зростати під опікою і доглядом її батьків в атмосфері приязні, моральної і матеріальної безпеки. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватись від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишились без піклування сімї або без адекватних засобів підтримки.

6. Дитині, яка є фізично, розумово або соціально неповноцінною, повинні надаватись спеціальне лікування, освіта та догляд.
7. Дитина має право на отримання освіти, яка повинна бути обов’язковою та безкоштовною щонайменше на початковому рівні. Дитина повинна мати можливість для гри та творчості.
8. Дитина за будь - яких обставин повинна бути першою, хто отримає захист і допомогу.
9. Дитина повинна бути захищеною від усіх форм занедбання, жорстокості та експлуатації. Дитину не можна наймати на роботу до досягнення нею визначеного мінімального віку.
10. Дитина повинна бути захищена від расової, релігійної або іншої дискримінації. Дитина повинна виховуватися у дусі розуміння, толерантності та дружби між народами, миру і загального братерства.

Згідно статті 1 Частини I Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18 річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Приводимо деякі статті, які стосуються охорони здоров’я дитини:

В статті 9 в 1 пункті зазначається, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають у відповідності із застосовуваним законом і процедурами, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною, або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В цій же статті в 3 пункті зазначається, що держави – учасниці поважають право дитини , яка розлучається з одним чи з обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

В статті 16 пункті 1 говориться, що жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійсненні її права на особисте і сімейне життя, недоторканість житла, тайну кореспонденцію або незаконного посягання на її честь і гідність.

В статті 17 зазначається , що держави - учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують , щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформацій і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. З цією метою Держави – учасниці:

Заохочують засоби масової інформації до розповсюдження інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношеннях, та в дусі статті 29.

Заохочують розробку належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоду її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.

Стаття 18, пункт 1 гласить, що держави учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 24 . Держави - учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров’я.

Держави – учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема вживають заходів для:

• Зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності
• Забезпечення надання необхідної медичної допомоги і охорони здоров’я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико - санітарної допомоги
• Боротьби з хворобами і недоїданням, в тому числі в рамках первинної медико - санітарної допомоги, шляхом поряд з іншим застосуванням легкодоступної технології та надання достатньо поживного продовольства і чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища
• Надання матерям належних послуг по охороні здоров’я у допороговий і післяпологовий період
• Забезпечення обізнаності всіх прошарків суспільства , зокрема батьків і дітей, щодо здоров’я і харчування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також їх доступу до освіти та їх підтримки у використанні цих знань.
• Розвитку просвітницької роботи і послуг у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім’ї.
• Держави – учасниці вживають будь - яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров’я дітей.
• Держави – учасниці зобов’язуються заохочувати міжнародне співробітництво і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В цьому зв’язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25. Держави учасниці визнають право дитини , яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, що надається дитині, та всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням.

Стаття 32. Держави учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь – якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому моральному і соціальному розвитку.

Стаття 33. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні і соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим, щоб захистити дітей від незаконного вживання наркотичними засобами і психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати використання дітей у протизаконному виробництві таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34. Держави-учасниці зобов’язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень. З цією метою держави учасниці зокрема, вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для запобігання:

• Схилянню або примушуванню дитини до будь- якої незаконної сексуальної діяльності;
• Використанню з метою експлуатації дітей у проституції або у іншій незаконній сексуальній практиці;
• Використанню з метою експлуатації в порнографії і порнографічних матеріалах.

Стаття 35. Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь яких цілях і в будь якій формі.

Стаття 36. Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації , що завдають шкоди будь –якому аспекту добробуту дитини.

Комунальна установа тернопільської обласної ради
"Центр здоров’я"