1 березня щорік медична громадськість відзначає Всесвітній день імунітету. Рішення про святкування цього дня прийняте за ініціативою ВООЗ в 2002 р. З метою залучення суспільної уваги до проблем, пов'язаних з поширеністю різних імунних захворювань, а також із збереженням і зміцненням імунітету.

Імунітет (від латів. слова immunitas –звільнення) – це здатність імунної системи зберігати цілісність і сталість внутрішнього середовища організму. Імунна система відповідає за два важливі процеси: заміну трансформованих або пошкоджених клітин різних органів тіла і захист від проникнення різного роду чужорідних агентів. Таким чином забезпечується протиінфекційний, протипухлинний захист і генетична стабільність організму.

Першим кроком до розуміння природи імунного статусу стали роботи французького вченого Луї Пастера. У 1881 р. він сформулював і довів на практиці можливість створення штучного імунітету, розробив принципи створення вакцин з ослаблених мікроорганізмів. Створення Луї Пастером вакцини проти сказу стало резонансною подією ще за життя вченого.

Основні принципи сучасної імунології сформувалися пізніше, в результаті напруженого протистояння між двома видатними ученими – Іллею Мечниковим і Паулем Ерліхом. 15 років продовжувалася їх наукова суперечка про природу захисних сил організму. Автор фагоцитарної теорії Ілля Мечников стверджував, що в основі імунітету лежить фагоцитоз чужорідних тіл клітинами імунної системи, тоді як німецький хімік Пауль Ерліх принципово наполягав на гуморальній теорії. На перший погляд, ці дві точки зору здавалися взаємовиключними, і лише з часом було доведено, що обидва учених виявилися праві. В результаті Нобелівська премія по фізіології і медицині 1908 років за роботи по теорії імунітету розділена між цими ученими.

Найважливіше досягнення П.Ерліха полягало в тому, що він представив взаємодію між клітинами, антитілами і антигенами як хімічні реакції; в той же час І.Мечников розкрив механізми імунітету. З тих пір найважливіші віхи в історії розвитку імунології пов'язані з розробкою вакцин, вивченням природи захворювань, створенням нових методів дослідження і лікування ряду складних патологій. З часу перших творців імунології змінився не лише сам напрям науки, але в чомусь і сам імунітет.

Поширення ВІЛ, аутоімунних захворювань, глобальні зміни умов життя, підвищення рівня забруднення довкілля відбилися на загальному імунному статусі людини. В той же час багато чинників, що негативно впливають на стан імунної системи, пов'язані із способом життя людини і відносно легко піддаються корекції. Кожна людина повинна знати про значення подібних дій і, отже, забезпечувати умови, необхідні для нормальної опірності організму. У зв'язку з цим в різних країнах світу все більше уваги приділяється інформуванню населення про ризики, пов'язані з неправильним способом життя.

Всесвітній день імунітету має в першу чергу просвітницьку функцію і направлений на залучення уваги широкого кола громадськості. Ось чому заходи, приурочені до цієї дати, також несуть інформований характер – це ряд публікацій в ЗМІ, а також телевізійні інтерв'ю.

День для проведення подібної акції також вибраний не випадково, адже саме на початку весни проблеми, пов'язані з ослабленням функції імунної системи, виражені особливо гостро. Як правило, людина замислюється про роль імунної системи і можливості її підтримки лише під час важкої застуди. Проте само по собі захворювання вже є наслідком імунної недостатності. Специфіка профілактики в даному випадку полягає в тому, що, запобігаючи або своєчасно коректуючи порушення імунітету, ми запобігаємо виникненню захворювань багатьох органів і систем.

Особливу увагу на стан імунної системи необхідно звертати жінкам в період вагітності і грудного годування, а також пацієнтам в післяопераційний період або після перенесених захворювань. Мета Всесвітнього дня імунітету – інформувати населення про значення, особливості функціонування імунної системи і способи її зміцнення (перш за все зміни стилю життя).

Якщо говорити в цілому, то всі чинники, пов'язані зі здоровим способом життя позитивно позначаються на стані захисних сил організму. Саме такі прості чинники, як здоровий сон, дозовані фізичні навантаження і повноцінне збалансоване харчування, укладають основу нашого здоров'я.

Які проблеми в цій сфері сьогодні найбільш актуальні?

В першу чергу необхідно виділити проблеми, пов'язані із способом життя людини: шкідливі звички, стрес, переїдання, гіподинамія неминуче приводять до порушення здоров'я, підвищуючи ризик розвитку патології.

Друга група проблем пов'язана з грамотним формуванням придбаного імунітету. Своєчасне введення якісних вакцин, доступність інформації про переваги вакцинації і правила обережності мають величезне значення. Саме завдяки правильній вакцинальній тактиці людству вдалося здолати натуральну віспу і поліомієліт.

До третьої групи проблем відносять власне патології імунної системи – імунодефіцити, аутоімунні, імунопроліферативні захворювання. Природжена недостатність захисних сил організму генетично опосередкована.

До теперішнього часу налічується близько 200 різновидів первинних імунодефіцитів. При аутоімунній патології вкрай важливі рання діагностика і адекватне призначення патогенетичної терапії. Дана група різнорідних по клінічних проявах захворювань важко піддається лікуванню, входить до числа глобальних медичних проблем. Аутоімунні патології найчастіше носять хронічний характер, розвиваються у молодому віці і надалі викликають серйозні порушення в роботі внутрішніх органів. За відсутності медичної допомоги або неадекватному лікуванні таке захворювання швидко прогресує, нерідко приводить до інвалідизації або розвитку важких ускладнень і смерті у молодому віці.

Не можна забувати також про величезне значення лімфотропних вірусних інфекцій, що пригнічують безпосередньо клітки імунної системи. Найбільш відомим представником цієї групи є ВІЛ. Проте існує і безліч інших інфекційних збудників: вірус Епштейна-Барр, персистуючий у В-лімфоцитах; віруси герпесу В, віруси гепатитів В і С, що пригнічують Т-лімфоцити, та інші.

Наскільки поширена імунна патологія в Україні, і як часто її виявляють?

Офіційної статистики щодо поширеності імунної патології в Україні поки що немає. Нині аналіз здійснюють лише на основі звітів головних позаштатних обласних спеціалістів щодо виявлення природжених і набутих імунодефіцитів, автоімунної й алергійної патології, імунопроліферативних захворювань у пацієнтів, які звертаються за консультацією до клінічного імунолога. За даними Європейської асоціації імунодефіцитів, в Україні має бути близько 50 тис. випадків первинних генетично детермінованих імунодефіцитів, а у нас зареєстровано лише близько 800 таких хворих.

Імунокомпрометованих осіб, які становлять групи ризику щодо розвитку алергійних, автоімунних, імунопроліферативних захворювань, у країнах Євросоюзу налічують від 15 до 38%. Нині нагальною є потреба фахового підходу до верифікації хвороб імунної системи, бо власне вони спричинюють ранню інвалідність і високу смертність серед дітей і людей молодого віку. Для забезпечення діяльності високоспеціалізованої імунологічної допомоги необхідне прийняття двох державних програм: "Імунодефіцити: діагностика, лікування, профілактика" та "Національна мережа алергійних і автоімунних захворювань".

Які ознаки першими свідчать про зниження імунітету?

Проявами порушень в роботі імунної системи служать часті застуди, тривале підвищення температури, синдром хронічної втоми, больові відчуття в суглобах і м'язах, збільшені лімфовузли. Крім того, до явних ознак імунодефіциту відносять часті рецидиви або хронізацію захворювань, зокрема отоларингологічних, гінекологічних і так далі. Серед тривожних ознак також можна назвати порушення сну, часті головні болі, появу висипань на шкірі.

Які зміни спостерігаються в загальній структурі захворюваності?

Останнім часом наголошується підвищення частоти імунодефіцитів, аутоімунних, алергічних, імунопроліфератівних захворювань, зокрема лімфом. Всі ці патології вимагають тривалого і дорогого лікування. Загальну тенденцію до підвищення захворюваності поруч з імунопатологією пов'язують з дією чинників довкілля, зокрема з погіршенням екологічної ситуації. Крім того, через дію ряду чинників (стрес, метаболічні порушення,, гіподинамія і так далі) загальна імунологічна опірність популяції поступово знижується, що виявляється зростанням імунозалежних захворювань.

За даними Асоціації клінічних імунологів, в різних країнах світу від 8 до 15% населення мають порушення імунної системи, які можуть частково виявлятися в дитинстві, молодості і середньому віці.

У чому полягають основні принципи імуномоделюючої терапії?

Кажучи про медикаментозну корекцію імунітету, важливо підкреслити необхідність консультації з фахівцем. Існує група препаратів, що надають стимулюючу дію на імунну систему, які широко використовуються в народній медицині, фітотерапії і гомеопатії. Частенько призначення таких адаптогенних засобів здійснюється без попереднього дослідження імунного статусу. Проте вживання імуностимуляторів вимагає певної обережності.

Так, невиправдане вживання цих препаратів особами, що мають в анамнезі алергічні захворювання і порушення в роботі нейроендокринної системи, може призвести до негативних наслідків. Усі препарати, що впливають на імунітет, повинні призначатися імунологами з врахуванням особливостей перебігу тих або інших захворювань, часто на основі лабораторного дослідження. При цьому важливо не лише провести необхідні дослідження, але і правильно інтерпретувати імунограму.

Ряд показників імунограми не піддається однозначній інтерпретації. Так, наявність показників, що відповідають нормі, не завжди свідчать про хороший стан імунної системи: наприклад, на тлі запального процесу це вказує на недостатність імунної відповіді. І навпаки – підвищений рівень тих або інших маркерів може відповідати нормальній фізіологічній реакції на захворювання, що зараз переноситься або було перенесено нещодавно. У такому разі лише тривале спостереження за хворим і його обстеження дасть можливість верифікувати патологію. У зв'язку з цим інтерпретувати дані імунограми повинні імунолог-клініцист, знайомий з особливостями клінічного перебігу захворювання. Таким чином, призначенню більшості препаратів, що впливають на імунну систему, повинне передувати відповідне клінічне і лабораторне спостереження. Вживання лікарських засобів цієї групи без відповідних свідчень може привести до негативних наслідків. Так, невиправданий прийом імуностимулюючого засобу за наявності відповідної схильності може спровокувати аутоімунну, алергічну патологію.

Велике значення має раніше виявлення дефектів імунної відповіді за допомогою молекулярно-генетичних і імунологічних досліджень. Лише знаючи патогенетичний тип імунодефіциту, можна визначити тактику його лікування. Всесвітній день імунітету – всього лише один день в черзі медичних дат, але його значення величезне. Адже здоровий імунітет дозволяє людині уникнути більшості захворювань, прожити здорове і повноцінне життя.

Коли і як правильно застосовувати імунотропні засоби? Які умови успіху імуномодулювальної терапії?

Імунотропні засоби – це велика група медикаментів, які застосовують для стимуляції або пригнічення функціонування імунної системи, а також як замісну терапію. В Україні зареєстровано близько 300 таких препаратів. Призначати ці засоби повинен клінічний імунолог на основі клініко-анамнестичних і лабораторно-діагностичних критеріїв, згідно з прийнятими протоколами МОЗ України. Спеціалісти інших фахів мають з великою обережністю підходити до використання препаратів цієї групи і призначати їх своїм профільним пацієнтам лише після консультації клінічного імунолога. Ефективність і безпечність імунотропної терапії визначає клінічний успіх її застосування з урахуванням принципів доказової медицини.

Чи потрібно вакцинацію проти грипу включити в національний календар щеплень, як це прийнято в європейських країнах?

Вакцинацію проти небезпечних інфекцій потрібно проводити згідно з міжнародними стандартами, але при цьому необхідно звернути увагу на групу імунокомпрометованих осіб: пацієнтів з імунодефіцитами, автоімунними, алергійними, імунопроліферативними захворюваннями та зі злоякісними новоутвореннями. Щеплення проти грипу необхідно здійснювати лише в групах ризику, особливо у хворих на первинні та набуті імунодефіцити, згідно з протоколами надання медичної допомоги цим хворим. До речі, така вакцинація може бути і діагностичним тестом для виявлення імунодефіцитів на основі аналізу рівня синтезу специфічних антитіл через 3 тиж. після проведення щеплення.

Імунологія – відносно "молода" наука. Курс клінічної імунології в вищих медичних навчальних закладах України почали викладати тільки у 50-х рр. минулого століття. Ще раз нагадуємо, що імунна система забезпечує протиінфекційний захист, протипухлинний нагляд і генетичну стабільність нашого організму. Ці функції здійснює природжений і набутий імунітет. Природжений імунітет – це клітинні та гуморальні фактори, що не володіють специфічністю, а набутий імунітет – це клітинні та гуморальні механізми, які наділені цільовою здатністю знищувати інфекційних, мутантних і чужорідних порушників нашого організму. Цікаво, що імунна система володіє такими властивостями, як мобільність, репродуктивна активність, автономність, специфічність і здатність до запам’ятовування.

Ми бажаємо Вам здоров’я!

Комунальна установа Тернопільської обласної ради
“Центр здоров’я”